Словничок літературознавчих термінів

            Алітерація – вид поетичного звукопису, коли поет повторює однакові чи подібні приголосні звуки в рядку, реченні, строфі для посилення інтонаційної виразності, музикальності.

            Амфібрахій – віршовий розмір, в якому наголос падає на 2-й склад, а далі через два на 5-й, 8-й, 11-й…

            Анапест – віршовий розмір, в якому наголос падає на 3-й склад, а потім через два – на 6-й, 9-й, 12-й…

            Анекдот – сатиричний жанр міського фольклору. Коротке оповідання розмовною мовою з дотепним змістом.

            Антитеза – різке протиставлення двох протилежних думок, образів, якостей, явищ тощо.

            Архаїчний – такий, що давно застарів, вийшов з ужитку – мова, вираз, стиль, жанр тощо.

            Афоризм – узагальнене судження, висловлене у стислій, художньо ефектній формі, в основі якого нерідко лежить логічно несподіваний поворот думки.

            Байка – коротке, переважно віршоване, сатиричне оповідання, що має алегоричний смисл і мораль.

            Балада – віршований твір, в якому розповідається про якусь незвичайну подію, нерідко легендарного, історичного характеру.

            Білий вірш – неримований вірш, який в усьому іншому (розмір, ритм, чергування наголошених і ненаголошених закінчень тощо) мало чим відрізняється від римованих.

            Бурлеск – стиль сатиричної літератури, комічний ефект в яком досягається навмисною невідповідністю між темою твору та мовними засобами.

            Верлібр – вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.

            Вірш. 1. Рядок у поетичному творі.  2. Поезія, поетичний твір невеликого розміру.

            Гекзаметр – віршовий дактилічний розмір з шістьма наголосами без рими.

            Гіпербола – художнє перебільшення певних рис та властивостей з метою підсилити враження.

            Гротеск – тип художньої образності (образ, стиль, жанр), що ґрунтується на фантастиці, гіперболі, контрасті фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного.

            Гумор. 1. Притаманна реальній ситуації або художньому твору здатність викликати сміх.  2. Узагальнена назва творів, мета яких – розсмішити, викликати хороший настрій.  3. Незлостиво-насмішкувате ставлення до чогось.

            Дактиль – віршовий розмір, в якому наголос падає на 1-й склад, а далі через два – на 4-й, 7-й, 10-й…

            Діалог – розмова двох та більше осіб. Головний засіб зображення в драмі. В епічних жанрах супроводжується авторською мовою.

            Драма – 1. Один з літературних родів, поряд з епосом і лірикою. Твір, призначений для постановки на сцені, написаний в діалогічній формі. 2. Один із жанрів драматичного роду, поряд з трагедією, комедією та ін.

            Дума – великий пісенно-розповідний твір переважно героїчного змісту.

            Експресіонізм – літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті. Для експресіоністського письма характерні нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного: буденщини і космічного простору, побутових описів і поетичної лексики тощо.

            Елегія.  1. В античній літературі – поетичний твір, написаний елегійним двовіршем.  2. З XVIII ст. – поетичний жанр, що слугував для передачі почуттів суму та розчарування, споглядальних роздумів.

            Епіграма.  1. В античній літературі – короткий віршований напис зворушливого, серйозного чи сатиричного характеру на предметі, подарунку тощо. 2. З XVIII ст. – невеликий сатиричний вірш, в якому зло осміюється якась особа чи явище.

            Епітет – художнє означення, яке образно змальовує якусь ознаку предмета (явища, істоти тощо) або передає емоційне ставлення до них.

            Епос. 1. Один із літературних родів, поряд із лірикою та драмою. Основа епічного твору – розповідь від автора. Включає такі жанри, як епічна віршова поема, прозовий і віршовий роман, повість, новела, оповідання тощо. 2. Жанр епічної героїчної поеми.

            Жанр – спосіб класифікації творів, які належать до певного літературного роду, але різняться засобами зображення дійсності. Так, до жанрів епічної літератури відносять епічну поему, роман, повість, оповідання, новелу, казку, байку тощо; до ліричних жанрів – поему, оду, сонет, епіграму тощо; до драматичних – трагедію, комедію, драму, водевіль та ін.

            Імпресіонізм – спосіб мистецького вираження у живопису, який досяг вершини у Франції другої половини XIX  - початку XX ст. Імпресіоністська манера літературного письма – це витончене відтворення суб'єктивних вражень, мінливих почуттів та переживань, створення образу наче з окремих мозаїчних частинок.

            Інверсія (від лат. inversio – перевертання, перестановка) – зміна звичайного порядку слів у реченні для виділення переставленого елементу речення або для надання всьому реченню особливого смислу.

            Іронія – насмішка, виражена у формі похвали, заперечення у вигляді схвалення, зниження у формі возвеличення.

            Історія літератури.  1. Розвиток літератури від давнини до сучасності.  2. Наука, яка вивчає літературу в хронологічному порядку.

            Історична пісня – ліро-епічний твір героїчного характеру про важливі події минулого та відомих історичних осіб.

            Казка – оповідання з усталеною побудовою про вигадані та фантастичні події.

            Катрен – строфа з чотирьох рядків, чотиривірш.

            Комедія.  1. Один із жанрів драматургії. Твір, де зображаються комічні події і персонажі.  2. У середньовічній літературі – твір, написаний народною мовою, де зображаються люди в негероїчній обстановці, із сумним початком і щасливим закінченням.

            Композиція – побудова художнього твору. Найпоширеніші види: лінійна – події зображаються в хронологічній послідовності; ретроспективна – події, що відбулися раніше, зображаються пізніше; паралельна – дві події, що відбулися одночасно, зображаються як послідовні; монтаж – кілька подій, що відбуваються одночасно, зображаються по черзі, а також нерівномірний розвиток сюжету.

            Конфлікт – зіткнення інтересів, прагнень, вчинків персонажів.

            Легенда.  1. Невеликий за розміром прозовий твір усної народної творчості, що містить розповідь про чудесні події і уславлення головного героя.  2. Оповідь про незвичайну захоплюючу подію, часто фантастичного характеру, що нібито відбулась у сивій давнині.

            Лірика – один із трьох літературних родів, поряд з епосом і драмою. Характерні ознаки: ритмічна мова організована в короткі рядки, переважно з римами. Розкриває внутрішній світ автора, його ставлення до життя. Головний жанр – лірична поезія (вірш).

            Ліричний герой – образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний авторові.

            Літературний процес – безперервний, надзвичайно складний, інколи суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів, спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями.

            Метафора – образний вислів, в якому ознаки одного предмета чи дії переносяться на інший за подібністю.

            Міф.  1. Форма мислення стародавньої людини. У міфі абстрактні поняття про світ виражаються у вигляді живих істот або навпаки – живі істоти виступають як вищі символи світу. Міф ґрунтується на глибокій вірі в реальність цих істот та їх надприродну силу.  2. Те саме, що легенда, розповідь про богів та героїв.

            Модернізм – узагальнене найменування нереалістичних конструктивних літературно-мистецьких стилів. Визначальна його риса – орієнтація на красу, прекрасне як фундаментальну категорію, основу мистецтва, літератури зокрема, піднесення творчої інтуїції, ірраціональних елементів.

            Монолог – промова дійової особи, звернена до себе або до інших осіб, іноді до глядача. Найчастіше застосовується в драматургії.

            Новела – прозовий твір невеликого обсягу, нерідко з напруженим сюжетом та несподіваною чи дотепною розв'язкою, в якому розповідається про подію з життя людини.

            Оповідання – мала епічна жанрова форма художньої літератури, невеликий за обсягом зображених явищ прозаїчний твір.

            Пародія – комічне наслідування художнього стилю якогось твору.

            Поезія.  1. Один із трьох літературних родів, поряд з епосом і драмою. Характерні ознаки: ритмізована мова, найчастіше з римами, організована у вигляді коротких рядків. У поезії автор прагне розкрити насамперед свої почуття, думки.  2. Невеликий художній твір у віршах.  3. Назва художньої літератури, красного письменства, вживана до середини XIX ст.. (драматична поезія тощо).

            Поема – великий поетичний твір із сюжетом.

            Порівняння – виявлення особливостей предмета (явища, події, особи тощо) шляхом зіставлення з іншим, в якому ці особливості чітко виражені.

            Притча – невелике оповідання, що містить виражене в алегоричній формі моральне чи релігійне повчання.

            Проза.  1. Назва невіршованої художньої мови.  2. Сучасна назва творів деяких епічних жанрів, написаних не віршами. (Роман, повість, оповідання тощо.)

            Псевдонім – вигадане ім'я, яке приймають письменники.

            Реалізм – напрям в літературі та мистецтві, який передбачає правдиве, об'єктивне зображення дійсності.

            Ремарка – пояснення автора до тексту п'єси стосовно обстановки, зовнішності та поведінки персонажів тощо.

            Рима – співзвуччя в закінченнях віршованих рядків.

            Роман – прозовий твір великого обсягу, в якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин.

            Романс – невеликий ліричний вірш, переважно інтимного характеру, часто покладений на музику для сольного співу під акомпанемент на фортепіано, гітарі чи арфі.

            Сатира.  1. У давньоримській літературі написаний гекзаметром поетичний твір, де викривалися пороки суспільства (Горацій, Ювенал).  2. Різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів.  3. Художній твір, в якому здійснюється таке осміяння.

            Символізм – один із найяскравіших модерністських стилів української літератури, який ґрунтується на інтуїції та ірраціональності як засобах передачі сутності об'єктивної реальності.

            Сонет – поезія з чотирнадцяти рядків, згрупованих у два катрени і два терцети (італійський) або три катрени і один двовірш (англійський).

            Стиль.  1. Сукупність мовних прийомів для вираження тих чи інших ідей, думок. (Стиль дохідливий, стислий, пишний тощо).  2. Сукупність всіх виразних засобів – мовних, композиційних, жанрових, вживаних для втілення змісту твору (стиль бароко, класицизм, реалізм тощо).

            Строфа – група віршових рядків, об'єднаних римою і інтонацією.

            Сюжет – організована в життєво правдоподібну картину система подій за участю певних персонажів.

            Тема – те, про що розповідається у творі. Сюжет, що містить у собі певну проблему.

            Терцина – в поезії строфа, що складається з трьох рядків, де 1-й римується з 3-м, а 2-й – з 1-м уже наступної терцини.

            Трагедія – драматургічний твір, де зображуються нерозв'язні моральні проблеми, що призводять, як правило, до загибелі героїв.

            Уособлення – зображення неживих предметів або абстрактних явищ із наданням їм властивостей живих істот.

            Фабула – основні події міфу, легенди, художнього твору, викладені без додаткових деталей.

            Фольклор – усна народна творчість.        

            Хорей – віршовий розмір, в якому наголос падає на 1-й склад, а далі через один – на 3-й, 5-й, 7-й…

            Ямб – віршовий розмір, в якому наголос падає на 2-й склад, а далі через один – на 4-й, 6-й, 8-й…