Бароко

            Напрям у мистецтві та літературі XVII – XVIII ст.., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.

            Визначальні риси бароко:

• посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;
• мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;
• тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;
• прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;
• трагічна напруженість і трагічне світосприймання;
• настрої песимізму, скепсису, розчарування.

Українське бароко виникло у першій чверті XVII ст. і розвивалося протягом двох віків   в   усіх   жанрах   тодішньої  літератури,  зокрема в  проповідях І. Галятовського,

А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня, але й світська поезія також мала різноманітні жанрові форми: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Серед найоригінальніших творів українського бароко виділяють «віршові іграшки»:  акростих (коли початкові літери кожного рядка утворювали ім'я автора) і мізостих (коли потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші    (друкувались    у   формі    серця,    хреста,    яйця     тощо),   «раки   літеральні»

І. Величковського – вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо тощо.