Павло Тичина

Арфами, арфами…

Арфами, арфами –

золотими, голосними обізвалися гаї,

самодзвонними:

йде весна

запашна,

квітами-перлами

закосичена.

Думами, думами –

наче море кораблями,

переповнилась блакить

ніжнотонними:

буде бій

вогневий!

Сміх буде, плач буде

перламутровий…

Стану я, гляну я –

скрізь поточки, як дзвіночки,

жайворон як золотий

з переливами:

йде весна

запашна,

квітами-перлами

закосичена.

Любая, милая, -

чи засмучена ти ходиш,

чи налита щастям вкрай.

Там за нивами:

ой одкрий

колос вій!

Сміх буде, плач буде

перламутровий…

                                                         (1914)

Одчиняйте двері…

Одчиняйте двері –

Наречена йде!

Одчиняйте двері –

Голуба блакить!

Очі, серце і хорали

Стали,

Ждуть…

Одчинились двері –

Горобина ніч!

Одчинились двері –

Всі шляхи в крові!

Незриданними сльозами

Тьмами

Дощ…

                                                          (1918)

О панно Інно

О панно Інно, панно Інно!

Я сам. Вікно. Сніги…

Сестру я Вашу так любив –

Дитинно, злотоцінно.

Любив? Давно. Цвіли луги…

О панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз – ще й тлінно.

Сніги, сніги, сніги…

Я Ваші очі пам'ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий – я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!

І раптом – небо… шепіт гаю…

О ні, то очі Ваші. Я ридаю.

Сестра чи Ви? Любив…

                                                             (1915)

Пам'яті тридцяти

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців,

Славних молодих…

На Аскольдовій Могилі

Український цвіт! –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посіла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, - грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

                            * * *

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї…

«Я твій» - десь чують дідугани.

А солов'ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

                                                    (1912)

                           * * *

Ах не смійтеся ви наді мною, -

На для вас я Вкраїну люблю!

Не для вас виливаю ці сльози з журбою,

Що ніхто їх не бачить нічною добою,

Коли довго від думок не сплю.

Не чіпайте моєї Вкраїни!

Хай, по-вашому, вмерла вона.

Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини?

Не чіпайте – просю вас – моєї Вкраїни:

Тільки ж це моя втіха одна!

Хіба можете ви зрозуміти,

Як її я кохаю, люблю?

Та коли б не вона, то для чого б і жити!

Але що… що вам про це говорити…

Чи ви любите матір свою?

                                                     28 жовтня 1911

                          * * *

Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить…

О милий друже, - знов недуже –

О милий брате, - розіп'яте –

Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.

Закучерявилися хмари…

Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…

З душі моєї – мов лілеї –

Ростуть прекрасні – ясні, ясні –

З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.

Женуть вітри, мов буйні тури!

Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…

Я хочу бути – як забути? –

Я хочу знову – чорноброву? –

Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!

Одбивсь в озерах настрій сонця.

І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум…

Сум серце тисне: - сонце! пісне! –

В душі я ставлю – вас я славлю! –

В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.

І сміх, і дзвони, й радість тепла.

                                                                        (1915)