Головна » Файли » Бібліотечка » Павло Тичина

Вибране
10.12.2008, 15:14

Вітер з України

                                               М. Хвильовому

 

Нікого так я не люблю,

як вітра вітровіння.

 

Чортів вітер! Проклятий вітер!

 

Він замахнеться раз –

рев! свист! кружіння!

і вже в гаю торішній лист –

як чортове насіння…

Або упнеться в грузлую ріллю,

піддасть вагонам волі –

ух, як стремлять вони по рельсах,

аж нагинаються тополі!..

 

Чортів вітер! Проклятий вітер!

 

Сидить в Бенгалії Рабіндранат:

«Нема бунтарства в нас: людина з глини».

Регоче вітер з України,

вітер з України!

 

Крізь скельця Захід мов з-за ґрат:

то похід звіра, звіра чи людини? –

Регоче вітер з України,

вітер з України!

 

Чортів вітер! Проклятий вітер!

 

Він корчувату голову з Дніпра:

«Не ждіть, пани, добра:

даремна гра!»

 

Ах,

нікого так я не люблю,

як вітра вітровіння,

його шляхи, його боління

і землю,

землю свою.

                             18.IV.1923

 

Гаї шумлять

 

Гаї шумлять –

я слухаю.

Хмарки біжать –

милуюся.

Милуюся-дивуюся,

чого душі моїй

так весело.

 

Гей, дзвін гуде –

іздалеку.

Думки пряде –

над нивами.

Над нивами-приливами,

купаючи мене,

мов ластівку.

 

Я йду, іду –

зворушений.

Когось все жду –

співаючи.

Співаючи-кохаючи

під тихий шепіт трав

            голублячий.

 

Щось мріє гай –

над річкою.

Ген неба край –

як золото.

Мов золото-поколото,

горить-тремтить ріка,

Як музика.

                                (1913)

 

 

 

Плуг

                                     Євгену Тичині

Вітер.

Не вітер – буря!

Трощить, ламає, з землі вириває…

За чорними хмарами

(з блиском!ударами!),

за чорними хмарами мільйон мільйонів

мускулястих рук.

Котить. У землю врізає

(чи то місто, дорога чи луг),

у землю плуг.

А на землі люди, звірі й сади,

а на землі боги і храми:

о пройди, пройди над нами,

розсуди!

Й були такі, що тікали

в печери, озера, ліси.

- Що ти за сило єси? –

питали.

І ніхто з них не радів, не співав.

(Огняного коня вітер гнав –

огняного коня –

в ночі.)

І тільки їх мертві, розплющені очі

відбили свою красу нового дня!

Очі.

                                   (1919)

 

Антистрофа

            Грати Скрябіна тюремним наглядачам – це ще не є революція.

 

            Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє.

 

            Своє ж рушниця в нас убила.

Своє на дні душі лежить.

 

            Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?

                                                                        (1919 – 1920)

 

ГОЛОД

Хоч би світало… - Мамо, хліба!

Підвівся батько: замовчи!

Коло вогню в вагоні збились

і мруть голодні втікачі.

 

І дим їм очі виїдає.

Мороз проходить аж в кістки.

А за вагоном крик і гомін,

обмін, торговля і свистки.

 

В лахмітті, в скорбі, у болячках

зігнулась мати. В щось дитя

укутала, та все: ну, спати –

навік заснуло б ти… Життя!

 

Прийшли сюди, а голод з нами.

Й нема людей поміж людей.

Ти чув?.. недавно десь тут жінка

зварила двох своїх дітей…

 

Одскочив батько: божевільна!

Мовчи! мовчи! До чого це? –

Схопилась мати й закричала,

а батько плюнув їй в лице…

Категорія: Павло Тичина | Додав: ukrvchytel
Переглядів: 972 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]