—  Тобі так хочеться, Зосю? — спитав Потоцький, розминаючи зубами билинку.

—  Як хороше було б! — замріяно повторила Софія.

До вечора вони пробули в Карпівці серед первісної

природи, і весь день не виходили із голови Потоцького кинуті, наче ненароком, Софіїні слова про версальський парк. Лише із заходом сонця вони повернулися до уманського палацу. Після прогулянки графиня була втомле­на й зразу ж пішла спати, а Потоцький усамітнився у своєму кабінеті й довго думав над побажанням Софії. Йому захотілося створити в Карпівці щось неповто­рне, незвичайне, казкове, небачене у світі диво, яке поло­нило б красою гостей, що прибуватимуть сюди зі всіх усюд. Пізно ввечері Потоцький покликав до себе ад'ю­танта. До кімнати ввійшов високий стрункий офіцер Метцель. Це був великий ерудит, інженер-артилерист і будівельник, садівник і мистецтвознавець, він добре знав історію, захоплювався архітектурою, кохався у музиці й живопису.

—  Доручаю вам велику справу, капітане,— сказав Потоцький.

Метцель глянув на господаря і зрозумів: мрійник-граф знову щось замислив.

Потоцький довго викладав свої ідеї перетворення уро­чища. Метцель уважно слухав, і в його уяві поставала гран­діозна картина майбутнього парку.

—   П'ять тисяч кріпаків. Чи вистачить вам такої кіль­кості робочих рук? — спитав Потоцький.

—   А гроші?

—   Маю в достатку золота й срібла, щоб затьмарити красу й славу версальського королівського парку.

—   Ідея вашої світлості мені до вподоби. Прикрашати землю деревами та квітами — це благородніше, ніж довба­ти її гарматними ядрами.

Потоцький усміхнувся:

—   І це я чую з вуст артилериста?

—   Гармати — крайня необхідність, а дерева і квіти — повсякденна потреба людини. Святе діло замислили, вель­можний пане. Ми створимо в Карпівці райський куточок, насадимо різноманітних дерев та квітів, викопаємо став­ки. І оживе пустельний степ вам на славу, а людям на втіху.

— Отже, за діло, капітане. І негайно. Я накажу всім ста­ростам та осавулам, щоб корилися вам беззаперечно. А поки що підрахуйте, скільки треба грошей, людських рук, тягла та інструменту. І ще хочу вам сказати, — Потоцький підві­вся з-за столу, підійшов до Метцеля, нахилився й сказав пошепки: — Цей парк буде подарунком пані Софії.

П. Наніїв

438 слів.

Завдання:

1.   Напишіть стислий переказ.

    2.   Доповніть текст переказу своїми міркуваннями про таке: добре чи погано зробив Потоцький, подарувавши Софії парк? На чиї кошти і чиєю працею він побудова­ний?