Романтизм

Один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали  проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його ка­нонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, пра­во, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних орі­єнтацій і цінностей.

Визначальні риси романтизму:

·        заперечення раціоналізму доби Просвітництва;

·        ідеалізм у філософії;

·        вільна побудова творів;

·        апологія (захист) особистості;

·        неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (най­вищими виявами його були образотворче мистецтво, релі­гія, музика, філософія);

·        культ почуттів;

·        ліричні та ліро-епічні форми;

·        захоплення фольклором, інтенсивне використання фоль­клорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;

·        інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо. Романтизм іноді вдається до смішного, гумористичного, чу­дернацького.

Своєрідним явищем поетики романтизму стає так звана «ро­мантична іронія».

Ще одним засобом романтичного пізнання Всесвіту стає гро­теск, поряд з яким використовуються й інші форми умовної об­разності. Митець-романтик не відтворює дійсність, а перетво­рює, «романтизує» її. І цей новий умовний світ для романтика є прекраснішим за реальний. Хоча ці «два світи» далеко не за­вжди співіснують у гармонійній єдності. Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю, що спричиняє настрої безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій дістав назву «світової скорботи». Світового значення набула творчість таких представників романтизму, як Д. Байрон, В. Скотт (Англія); Г. Гейне, Ф. Шіллер (Німеччина); В. Гюго (Франція) та ін.

Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов'язане з публікацією в 1827—28 рр. творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросій­ських пісень» М. Максимовича в 1827 р., а також створенням літературного гуртка І Срезневського в Харківському університе­ті наприкінці 20-х рр. Українські романтики мали кілька своїх осередків: у Харкові діяли Л. Боровиковський, А. Метлинський, М Костомаров; у Львові М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький («Руська трійця»), М.Устиянович; у Києві – кирило-мефодіївці М.Костомаров (який переїздить з Харкова), Т. Шевченко, П. Куліш.