Головна » Файли » Біографії, аналіз творчості » Українські письменники

Василь Стус
[ Викачати з сервера (28.0 Kb) ] 15.03.2011, 16:39

              ВАСИЛЬ СТУС (1938—1985)

Псевдонім Василь Петрик

 

Василь Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінничині в с. Рахнівка Гайсинського району в сім'ї Семена Дем'яновича та Їлини Яківни Стусів. Був четвертою дитиною в родині. У 1940 р. родина переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отриму­ють роботу на одному з хімічних заводів.

Протягом 1944—1954 рр. В. Стус навчався в середній школі № 75 м. Сталіно.

У 1954—1959 рр. навчався в Сталінському педагогічному ін­ституті за спеціальністю «Українська мова та література», після закінчення працював учителем у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області.

У 1959—1961 рр. В. Стус служив у лавах радянської армії, потім у 1961 —1963 рр. працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 м. Горлівки Донецької області, працював також підземним плитовим шахти «Октябрьская» у Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасс», у 1963р. стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім.Т. Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїздить до Києва.

У 1964 р. В. Стус віддає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів, що має назву «Круговерть»» (у 1965 р., од­разу після виступу в кінотеатрі «Україна», набір збірки було «розсипано»). 4 вересня 1965р. поет виступив в київському кі­нотеатрі «Україна» з протестом проти серпневих арештів україн­ської інтелігенції, а 20 вересня 1965 р. його відраховано з аспі­рантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», тобто за виступ у кінотеа­трі «Україна».


В. Стус працює в будівельній бригаді, а згодом кочегаром в Українському науково-дослідному інституті садівництва у Фео­фанії під Києвом. Одружується з Валентиною Попелюх. Наступ­ного року працює спочатку молодшим, невдовзі — старшим на­уковим співробітником Центрального державного історичного архіву УРСР. Змушений звільнитися з «традиційним» формулю­ванням : звільнений за власним бажанням.

З 1966р. і до арешту В. Стус працює старшим інженером від­ділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро Мі­ністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а пото­му — старшим інженером проектно-технологічного об'єднання.

У брюссельському видавництві «Зимові дерева» 1970р. ви­йшла друком друга збірка поета «Зимові дерева» (у 1968р. поет подав рукопис цієї книги до видавництва «Радянський пись­менник», але, добре усвідомлюючи, що надії на видання немає, прийняв рішення про передачу її за кордон). Факт публікації кни­ги за кордоном особливо обурював суддів на процесі над В. Стусом у 1972р.

У 1970 р. В. Стус видав у самвидаві свою третю експеримен­тальну книгу віршів «Веселий цвинтар».

12 січня 1972 р. поета вперше заарештовано.

7 вересня 1972 р. відбувся суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до п'яти років ув'язнення та трьох років заслання.

У 1972 р., перебуваючи в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ, поет створює свою четверту книгу — «Час твор­чості /Dichtenszeit», що складена з оригінальних віршів та пере­кладів віршів Ґете. Оригінальні творі стали основою майбутньої книги всього життя Стуса «Палімпсести».

Протягом 1972—1977 рр. поет відбував покарання в таборах Мордовії.

З листопада 1975 по лютий 1976 рр. він перебував у спеціалізованій ленінградській лікарні з приводу операції на шлунку.

З 5 березня 1977 р. поет засланий у селище ім. Матросова Тенькінського району Магаданської області; працював «учнем проходчика гірської підземної ділянки» та машиністом скрепера на рудні ім. Матросова об'єднання «Севервостокзолото».

У 1978 р. митець прийнятий до РЕN - клубу; у 1979 р. він повертається до Києва, вступає до Української Гельсінської групи.

З жовтня цього ж року за поетом встановлено адміністратив­ний нагляд.

У 1971 — 1980 рр. В. Стус остаточно підготував до друку кілька варіантів збірки «Палімпсести» 1985р. Г. Бьолль за цю книгу висував Стуса на здобуття Нобелівської премії, а вперше окремим виданням вона вийшла у видавництві «Сучасність» у 1986р.).

У 1979—-1980 рр. В Стус працював формувальником II роз­ряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни.

З 1 лютого 1980 р. і до арешту він працював у цеху № 5 укра­їнського промислового об'єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт» намажчиком затяжної кромки на конвеєрі.

14 травня 1980р. поет вдруге заарештований.

Наприкінці вересня 1980 р. відбувся суд, на якому поета було засуджено до десятирічного ув'язнення та п'яти років заслання.

З листопада 1980р. він відбував покарання в таборі особливо­го режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського району Пермської області. Навесні 1981р. В. Стус востаннє побачився з рідними. 1982 р. — рік перебування в камері-одиночці. Протягом 1980— 1985 рр. В. Стус написав останню збірку віршів «Птах душі».

Поет помер у ніч з 3 на 4 вересня 1985 р. у карцері під час голо­дування, поховали його в безіменній могилі на табірному цвинта­рі. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 р., прах Василя Стуса перевезений до Києва й перепохований на Байковому цвинтарі.

Перша в Україні збірка вибраних поезій В. Стуса «Дорога болю» вийшла у 1990р., а 1991 р. — за цю збірку Василеві Стусові присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (по­смертно).

Василь Стус належав до опозиційно настроєної національно свідомої молодої інтелігенції, яка одверто протиставила себе то­талітарному режимові. Йому випало жити в надзвичайно склад­ний час. Час, коли людина мала вибирати: мовчати попри всі утиски та приниження і зберегти своє життя чи зберегти в собі Людину, навіть ціною власної смерті. Василь Стус вибрав друге. Та й не міг він вчинити інакше, навіть якби дуже хотів. Щоб у цьо­му переконатись, досить познайомитись з його творами. Переламним у житті поета став 1965 рік, коли 30 серпня 1965 року було заарештовано Івана Світличного — лідера української нон­конформістської культури 1960-х років. Саме арешт близького товариша боляче відізвався в свідомості Стуса, змусивши чітко визначитися: хто свій, а хто чужий. Поет приєднався до виступу-протесту Івана Дзюби проти репресій у колі української інтелі­генції 4 вересня 1965 року, що відбувся в київському кінотеатрі «Україна» перед прем'єрою фільму С. Параджанова «Тіні забу­тих предків». «Хто проти тиранії — встаньте!» — вигукнув В. Стус, коли в залі заревли сирени, заглушуючи голос І. Дзюби. Багато хто встав, хоча й усвідомлював, які наслідки матиме цей протест. Для поета цей протест, якщо навіть не враховувати від­рахування з аспірантури, безробіття, арешти, повернувся абсо­лютною редакційною ізоляцією. Тому не дивно, що Захід «від­крив» для себе поезію Стуса раніше, аніж Батьківщина.

Творчий доробок поета, незважаючи на вкрай несприятливі умови для творчості (адже, за його словами, «легше було напи­сати, аніж зберегти») — дуже великий. Першу збірку «Зимові дерева» наприкінці 60-х років поет запропонував видавництву «Радянський письменник». У ній відтворено атмосферу 60-х ро­ків з її пристрасним осмисленням болючих проблем національно­го розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури. Незважаючи на схвальні рецензії (І. Драча, Є. Адельгейма), збірка не побачила світу. Та й саме ім'я Стуса було вже тоді під забороною.

У 1970 р. без будь-якої надії на опублікування Стус підготував третю збірку під промовистою назвою «Веселий цвинтар» — своєрідний поетичний репортаж із «цвинтаря розстріляних ілю­зій», словами В. Симоненка. Написана вона була в 1968— 1970рр., а її фінальним акордом стали вірші, присвячені пам'яті, по-бандитськи вбитої працівниками радянських спецслужб, ху­дожниці Алли Горської. Поезії сповнені авторського передчуття неминучої Голгофи, готовності лишитися собою наперекір тиско­ві, не роздвоїтися «на себе і страх», як герой його вірша «Ево­люція поета». Водночас у тональності збірки прочитується спро­тив цвинтарному настрою.

Вершинна частина Стусового доробку — збірка «Палімпсести». Назвою цією (палімпсестами в давнину називали пергамен­ти, на яких стирали первісний текст, щоб написати по ньому но­вий) об'єднано все створене поетом у неволі зі вкрапленнями деяких ранніх поезій. Збірка не має стабільного змісту, в ній складно переплітаються різні духовні площини. В одному з най­глибших філософських віршів «За читанням Ясунарі Кавабати» — виразні відгомони східної філософії. У таких специфічно японських «чотирьох татамі», на яких «розпросторюється» душа поета, вгадується знак хреста. Дорога до Бога для Стуса — «вседорога». Не раз зринають у його поезії символіка «високого вог­ню», мотиви богообраності й жертовності. «Бог» і «Україна» в його душі й в поезії творять двоєдине ціле. Для поета Украї­на — не просто образ рідної землі. Це неодмінна складова його душі, яка водночас і приносить страждання, і лікує:

0  земле втрачена,

                                явися бодай у зболеному сні.

                              І лазурово простелися,

                               і душу порятуй мені.

Поетичне слово Стуса — в кращих своїх проявах — енергій­не, м'язисте, гранично виразне попри безперечну ускладненість і рафінованість його словника, сповнене внутрішнього вогню, що­миті готового вибухнути. Найкращі здобутки поета постають на гребені зіткнення, з єдності протилежностей: з одного боку, не­самовита пристрасність, нагнітання, злет («Ярій, душе»), з друго­го — філософська заглибленість, розважливість. Стус — поет інтелектуальний, поет читаючий, який свідомо, цілеспрямовано й критично опанував досвід світової поезії, та й не тільки поезії, багато у нього перекладів: з Рільке, Гарсіа Лорки, з Ґете, Б. Брехта. Райніса, Цвєтаєвої. Та особливе місце в поезії Стуса належить досвідові Т. Шевченка. Це щось незмірно вагоміше від суто літе­ратурного впливу. Вся поезія його пройнята більш або менш відчутними, очевидно, підсвідомими ремінісценціями з Шев­ченка, вони проступають, як «пратекст» у палімпсестах.

Поезія Стуса — цілісний поетичний організм зі своїми стали­ми образно-смисловими комплексами. Тут своя улюблена лекси­ка, свої поетизми — неологізми й напівнеологізми, в основі яких — актуалізація архаїчних або маловживаних словоформ (голубиня, спогадування, протобажання, сніння). У Стуса поруч сусідують і своєрідно підтримують одне одного різні за стилісти­кою, за характером образності вірші. Глибока філософська ускладненість «Гойдається вечора зламана віть» — і фольклорні інтонації «Два вогні горять», своєрідний символічний примітив «Синіє сніг по краю серця» — і прозора розважливість, і тамо­ваний біль «За читанням Ясунарі Кавабати».

Ім'я Стуса увійшло в нашу історію як важливий чинник наці­онального пробудження й самоусвідомлення, стало символом ду­ховної незламності й свободи. На часі глибоке пізнання власне поетичного доробку цього самобутнього митця, і не лише в укра­їнському літературному контексті.

ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірки поезій «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Палімпсести», «Час творчості», збірка вибраних поезій «Дорога болю».

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА: 1. Усе для школи. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 11 кл,—К., Львів, 2001. 2. «Не відлюбив свою тривогу ранню...». Василь Стус — поет і людина.—К., 1993. 3. Стус Д. Життя і творчість Василя Сту­са.—К., 1992. 4. Шерех Ю. Трунок і трутизна. Про «Палімпсести» Василя Стуса// Шерех Ю. Третя сторожа.—К., 1993.


 

Категорія: Українські письменники | Додав: ukrvchytel | Теги: збірка Веселий цвинтар, Василь Стус, збірка Палімсести, збірка Зимові дерева
Переглядів: 3099 | Завантажень: 208 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]