УСНИЙ ЖУРНАЛ

«ІСТОРІЯ ПИСЕМНОСТІ: ВІД ІЄРОГЛІФІВ ДО ЛІТЕР»

I сторінка. Розвиток писемності в народів різних країн

У ч и т е л ь

На вищі сходи сходячи,

йдемо у глиб історії.

До витоків доходячи,

досліджуєм пракорені.

Хай шлях боріння звивистий –

до джерела отецького,

коріння можна вивести

у Кримського й Житецького:

із їхніх праць, завершених

знайомством з праглибинами,

із висновків, повержених

розкопками невпинними.

Вивчай – і шлях розвесниться

до мови української.

Чи не вона ровесниця

санскриту і латинської?

            В е д у ч и й. Виникнення писемності має надзвичайно важливе значення в історії народу. Людство здавна відчувало гостру потребу в якомусь усталенні мовної інформації, у більш надійному її закріпленні, ніж людська пам'ять. Потреба була задоволена винайденням письма. Воно дозволило розширити функціонування мови в просторі та часі.

            Проблема виникнення писемності у східних слов'ян дуже складна і досі не розв'язана. Протягом багатьох років учених цікавить питання: коли і як народилася слов'янська писемність і слов'янська абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки?

            В е д у ч а. Письмо як всеосяжна система для передачі будь-яких повідомлень існує не більше 6 тис. років. Перші ж відомі нам примітивні способи начертальної передачі інформації (у печерах Північної Іспанії) відносяться до 20 тисячоліття до н. е.

            Письмо не одразу стало таким зручним і надійним засобом, яким воно є тепер. Засіб цей удосконалювався протягом тисячоліть у творчих пошуках і писемній практиці величезної кількості людей. Шлях до сучасних літер був довгим і складним.

            В е д у ч и й. Необхідність передачі інформації виникла в період, коли люди ще жили сім'ями та невеликими племенами. У міру того, як людей у племенах ставало все більше, складніше було словами передавати повідомлення. От люди й вигадали робити невеличкі малюнки на камені або на деревинці та передавати іншим. А на малюнках зображали те, про що треба було сповістити. Скажімо, поруч намальовані маленький ведмідь, стрілка та три палички. Це означало: до того місця, де живуть ведмеді, треба йти три дні. Та поступово користуватись такими малюнками ставало все важче. І люди почали робити малюнки більш простими, щоб кожен зміг зрозуміти і намалювати їх. Для цього намагалися досить складне зображення перетворити на значок із двох-трьох ліній. Відтепер кожен такий значок позначав якесь слово і всіх їх треба було запам'ятовувати. Наприклад, хвиляста лінія означала воду, а квадратик – камінь. Такі значки називаються ієрогліфами. Згодом ієрогліфи з'явилися в багатьох країнах.

            В е д у ч а. Зокрема, ієрогліфи Стародавнього Єгипту спочатку були дуже схожі на малюнки. Єгиптяни позначали на письмі тільки приголосні звуки, а голосні пропускали. Майже всі ієрогліфи єгиптян позначали вже не цілі слова, а окремі звуки. Писали вони червоним і чорними чорнилом, в яке вмочали гостру паличку. Замість паперу використовували папірус – листя рослини, якої в Єгипті було дуже багато. Листя було довгим і міцним, написи на ньому виходили чіткими та ясними. Однак писати було важко: треба було запам'ятовувати багато значків. Тому в Стародавньому Єгипті писати й читати вміли спеціально навчені переписувачі, цареві чиновники та жерці.

            В е д у ч и й. А от у Стародавньому Вавилоні папірусу не було, не було й паперу. Зате було дуже багато глини. Саме з неї почали робити спеціальні таблички для письма. Поки глина була сирою та м'якою, на ній гострою паличкою можна було досить легко видавлювати написи. Та на глині важко було проводити криві лінії. Тому вавилонські ієрогліфи невдовзі перетворились на прямі рисочки, схожі на клинці. Вавилонська писемність так і називається: клинопис.

            Клинописний знак – це композиція із серії коротких, прямих, клиноподібних штрихів, що наносились стілусом на глиняну табличку. Штрихи, що отримуються, товсті згори і тонкі знизу . На твердому матеріалі вони виглядають краще. Спочатку знаки писали зверху донизу. Пізніше їх повернули на бік і стали писати справа наліво. У пізній період також стали використовувати тверді матеріали. Наносилося п'ять основних штрихів: горизонтальний, два скісних, так званий кутовий клин та прямовисний.

            Після того як на табличці видавлювався потрібний напис, табличку обпалювали на сонці або на вогні. Глина ставала твердою, і написи зберігалися дуже довго.

            Вавилонські таблички збереглись і до наших днів, хоча пройшло вже декілька тисяч років. Клинопис був не тільки у Вавилоні, але й у Шумері, і в Ассирії. Скрізь клинописні значки позначали склади, а не слова або звуки, і цих значків було забагато, щоб їх усі запам'ятати, тому читати й писати вміли ті, хто довго вчився.

            В е д у ч а. І на іншому кінці світу, в Америці, в індійців племені майя, які за доколумбівських часів були одними із найбільш цивілізованих племен Центральної  та Північної Америки, теж були свої ієрогліфи. Та майя чомусь не захотіли їх спрощувати, перетворювати на прості значки. Тому їхні ієрогліфи, які дійшли до нас у написах на мурованих стінах храмів і палаців, схожі на малюнки. Ці малюнки позначали склади, цілі слова та спеціальні позначки. Писемність майя дуже складна, тому перші написи вдалося розшифрувати зовсім недавно. Зокрема, вдалося з'ясувати, що писемність майя виникла, мабуть, у перші сторіччя нашої ери незалежно від будь-яких зовнішніх впливів, цілком самобутньо. Писемні знаки майя поділяються на алфавітні, складові, на знаки-ідеограми та пояснювальні знаки. Тобто одні з них читаються як букви, інші позначають цілі слова (ідеографічні), а окремі пояснюють значення слів, але не читаються.

            В е д у ч и й. Та найскладніша писемність у Китаї. Писали китайці тушшю, на тонкому папері. Папір у Китаї навчились робити дуже давно, раніше, ніж в інших країнах. Кожен ієрогліф ретельно виводили пензликом, намагались писати якомога точніше й красивіше. Зараз у китайській мові понад 7 тисяч ієрогліфів, досі їх знають не всі жителі Китаю. Китайські ієрогліфи перейшли й до сусідніх країн – в Корею та Японію. Але там їх спростили й залишили трохи більше 40 знаків.

            Користуватись ієрогліфами було нелегко, а людей, яким вкрай необхідно було читати й писати, ставало все більше. В різних країнах почали вживати один знак для позначення одного звуку. Так з'явилися літери й алфавіт.

            В е д у ч а. Найперший алфавіт створили фінікійці – жителі Середземномор'я, купці та мореплавці. У фінікійському алфавіті 22 літери, вони прості, їх легко писати. Писали фінікійці справа наліво, а не зліва направо, як пишемо ми (до речі, справа наліво пишуть сьогодні в арабських країнах) . Літери позначали тільки приголосні звуки, а голосні на письмі пропускали. Фінікійський алфавіт виявився настільки зручним, що згодом поширився по всьому узбережжю Середземного моря. Спочатку ним користувалися всі народи, а потім на його основі з'явилися ще два нових алфавіти – арамейський (ним писало плем'я арамеїв) і грецький. Арамейським алфавітом почали користуватися в країнах Сходу. Від нього виникли єврейський, сирійський, перський та арабський алфавіти. У всіх цих алфавітах літерами позначаються тільки приголосні звуки, голосні позначаються спеціальними значками й пишуться справа наліво.

            В е д у ч и й. Грецький алфавіт спочатку був схожий на фінікійський. Та невдовзі греки здійснили справжню революцію: вони вигадали спеціальні літери для голосних звуків. Відтепер на письмі слово передавалося повністю, а не тільки його приголосні звуки. Від грецького алфавіту виникли всі алфавіти Заходу, в першу чергу латинський. У Стародавній Греції вчили писати перший рядок справа наліво, а другий – навпаки.

            У латинському алфавіти менше літер, ніж у грецькому, вони прості і їх легше писати. Зі збільшенням Римської імперії поширювався по світу й латинський алфавіт. Ним користувалися у всій Західній Європі: Англії, Франції, Італії.

     Повний текст усного журналу Ви можете завантажити з сервера.