Князь Святослав

            У Києві й навколо нього, скільки можна сягнути оком, клекотіла робота. Як жилами кров, так і Дніпром пливли люди, худоба, збіжжя і зброя. Пливли вночі і вдень. І стільки війська назбиралося, що ліку йому не було. Князь і дружина вчили його послуху й дисципліни. Недосипали, недоїдали, постійно на ногах або на конях, вони гасали від одного табору до іншого і залізною рукою наводили лад. Про любов і милосердя мови не могло бути. Послух і жорстокість тримали це збіговище народу, не давали можливості порозбігатися по домівках.

            Кияни як на вулкані сиділи. Кожної хвилини могли вилетіти в повітря. То там, то тут виникало між пригнаними людьми безладдя. Тоді скрізь зачиняли вікна і двері, жителі кликали богів на допомогу, бо здавалося, що людська сила неспроможна вгамувати цей натовп. Але князь і його дружинники не давали розгорітися полум'ю. Страшний був тоді князь Святослав. Як бог гніву, налітав на бунтарів і тільки своєю появою гасив конфлікт. Навіть найжорстокіші забіяки ставали ягнятками.

            Шістдесят тисяч людей мало йти в похід, здобувати славу і багатство. І вів їх князь Святослав. Його багатство не манило. Нащо золото йому? Жив, як звичайний смерд*, спав на ослоні, накривався шкурою, розкошів не бажав, вигод не любив. Навіть найближчі не знали його задумів, бо ні перед ким не відкривав їх. «Іду на ви!» - казав і йшов. А за ним ішло шістдесят тисяч воїнів. Вони вірили Святославу, знали, що переможуть і додому не повернуться з порожніми руками. Тільки для одного князя золото і срібло не мали вартості. І були потрібні лише тому, що треба було тримати військо.

            Нарешті повернулися звідуни-скороходи, і тут же рознеслася звістка, що нині-завтра князь вирушить у похід. Кияни нетерпеливо чекали тієї години, бо сподівалися помилуватися небаченим видовищем. Та не так сталося, як гадалося.

            Князь вирішив діяти обережно й обачно. Почав виряджати свої полки невеликими відділами. Одні йшли суходолом, інші пливли рікою. І тихо, без реву турячих рогів і грюкоту в щити. Щоглисті змії непомітно зривалися з припонів і неслися Дніпровими водами під Витичів і далі аж до Хортицького острова. Князь забезпечував шлях для своїх головних сил.

Б.Лепкий.

335 слів.

            Завдання:

1.      Перекажіть стисло текст.

2.      Уточніть самі орієнтовний час описаних подій. Коли це могло бути й куди ходив походом князь Святослав?

3.      Зробіть морфемний аналіз слів назбиралося, порозбігатися, недоїдали, неспроможна. 

* Смерд – у Давній Русі – селянин, землероб.