Ю. Лавріненко. Лірика Рильського

Тим яскравіше виступає на тлі того поетичного кладовища 1930—40 років доробок Рильского 20-х років. Книжки лірики: «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Під осінніми зорями» (друга редакція 1926), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929) — це певний хід на вершини майстерства, дозрівання таланту і його власного стилю. Так само поеми «Чумаки» (1924), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Сіно» (1927), «Кінь» (1927). Поема «Марина», що хронологічно потрапила на фа­тальну прірву Розстріляного Відродження, вже зіпсована со­ціологічним диктатизмом. А написана в час війни «Мандрівка в молодість» хоч і має в собі ознаки відлиги, але нема в ній напруги і сили поем 20-х років. [...]

Перше, що вражає в ліриці Рильського, — це багатство її мотивів. До традиційних мотивів української поезії Рильський додав запас мотивів поезії античної і західньоевропейської. Плюс нові мотиви, зроджені українською революцією і відрод­женням 1917—1929 років. З цього боку лірику Рильського можна назвати многозначним пророчим звітом про життя, як воно відбилось у душі цього життєлюба. Від бурлескних мо­тивів Котляревського до «строф залізних» вісниківців, як ось у вірші «Неопалима купина», де встає державний образ Во­лодимира Великого. Від багатства напруженого життя птиць і звірів і миротворного українського краєвиду — до літератур­них і філософських ремінісценцій, до ясних і темно-бурливих глибин людської душі, до всіх епох людства...

Муза Рильського позначена надзвичайною відзивчивістю, а його поетичне мислення — великою здібністю до асоціяцій.

Ці дві прикмети прислужилися до запису його творчих мо­тивів. Шлях його поетичної інтуїції і мислення здебільша ін­дуктивний, від часткового до загального. На цьому шляху з'являється в ньому, крім тонкого обсерватора, також філо­соф. Ще мавши тільки 16 років, Рильський писав:

Плюскочуться білі качки

В басейні під тінню каштана.

 На крилах блищать крапельки,

 А в краплі — життя океана.

Хіба я не крапля мала,

Що світ необмежний одбила, —

Лиш грунту свого не знайшла,

Лиш крила родимі згубила!

Серед ліричних мотивів Рильського зустрічаємо багато взятих із світової літератури та історії. Спокійний Гомер з його неспокійними героями, тонкий майстер словесної гравюри Ередія, модерністичні повстанці проти клясичної естетики і етики Бодлер, подекуди Ніцше. Барокково всеохопний Шекспір, а далі Шотляндія із романів Вальтера Скотта, соняшний Прованс, паризький парнас, літературні капітани семи оке­анів та інші кругосвітні мандрівки у всі часи й епохи...

[...] Перша повноцінна книга лірики Рильського «Синя да­лечінь» розчинила навстіж браму, і перед українським чита­чем Олесевих творів відкрився культурно-історичний краєвид Окциденту з профілем його творця: лицаря, авантюрника, по­ета, відкривача і будівничого світу. «Синя далечінь» з її аро­матом, мотивами і філігранністю форми заражала молоду лю­дину 20-х років тугою за досконалістю і енергійною чіткістю культури.

Поетична асиміляція Західньої Европи означала європеїзацію України, про яку мріяв Пантелеймон Куліш, почавши її перекладами західніх поетів і оригінальними віршами в західніх поетичних формах. Рильський у цьому ділі вивершував подвиг Куліша.

Мало місця, щоб зупинятися на таких групах ліричних мо­тивів Рильського, як еротична лірика (тонка і шляхетна у нього), любов взагалі, природа, а особливо людина з незбагнен­ними відмінами її переживань і вдачі. Він усі речі міряв мірилом Краси і любови — і тому рідко помилявся.

Хочу тільки згадати мотив українського відродження, по­чуття телюричного здвигу української сили відродження,